Позначка: ГО “НОВА Енергія”

23 травня відбувся міжнародний обмін досвідом  «ДОЛАЄМО КОРДОНИ, РОЗБУДОВУЄМО ПРОЗОРІСТЬ: міждержавний діалог України та Філіппін з питань ІПВГ та управління природними ресурсами». Цей діалог став черговим кроком до зміцнення глобального партнерства та пошуку спільних рішень для прозорого управління надрами.

Філіппіни вже давно вважаються однією з флагманських країн-учасниць ІПВГ. Їхній успіх — це результат роботи потужної багатосторонньої групи, злагодженого національного секретаріату й чітких інституційних рішень. Те, як філіппінці інтегрують цифрові інструменти в моніторинг видобутку, викликало щире захоплення. Ми побачили, наприклад, їхню внутрішню базу контрактів — хоч самі тексти угод не оприлюднені, проте відкриті ключові умови. І це той рівень відкритості, якого сьогодні так бракує в Україні.

Україна також не стоїть осторонь. У межах Порталу ІПВГ, за підтримки проєкту МТД «Ефективне державне управління завдяки GovTech і прозорості в Україні», що впроваджується федеральною компанією Deutsche Gesellschaft für Internationale Zusammenarbeit (GIZ) GmbH за дорученням Уряду Німеччини, у партнерстві з Директоратом ресурсоефективної трансформації Міністерства енергетики України створюється унікальна цифрова екосистема, що об’єднує компоненти GovTech і CivicTech. Портал є потужним інструментом як для держави, так і для громадянського суспільства.

Заступник міністра енергетики України Микола Колісник, відкриваючи захід, підкреслив:

«Для нас участь у цьому заході — це не лише обмін досвідом, а й можливість розповісти, як ми бачимо майбутнє Ініціативи прозорості у видобувних галузях в Україні. ІПВГ для нас — це давно вже не просто про звіти чи формальності. Це – про довіру. Про відповідність принципам прозорості та демократії під час війни.  Про післявоєнне відновлення. Ми бачимо ІПВГ як стратегічний інструмент для залучення інвестицій, а також як частину європейської інтеграції. Адже для країн-кандидатів до ЄС прозорість у секторі природних ресурсів, належне врядування та боротьба з корупцією — це не побажання, а зобов’язання».

До дискусії долучився і Віталій Филенко, який акцентував увагу на практичному значенні цифрових інструментів:

«Ми прагнемо підвищувати стандарт прозорості в Україні. Тож нам дуже важливо почути про ваш досвід впровадження цифрових інструментів, щоб зрозуміти, як ми можемо перейняти його та застосувати практично», — поділився Віталій Филенко.

Особливу увагу під час зустрічі привернуло питання ренти — як на Філіппінах, так і в Україні вона розподіляється децентралізовано. Але філіппінська практика продемонструвала — ці кошти можуть бути не просто частиною бюджету, а інструментом культурного й економічного зростання. Відео, яке показали колеги, перенесло нас на острів, де за кошти від ренти місцеві громади підтримують вирощування какао-бобів. Це — більше, ніж розвиток сільського господарства. Це — збереження ідентичності, підтримка корінних народів, турбота про майбутнє.

В Україні ж рента, хоч і надходить до громад, де здійснюється видобуток, досі часто сприймається як «чергове» джерело доходів, не маючи соціального чи екологічного спрямування. Саме громадські організації в Україні стали тими, хто показує кращі практики та шляхи використання ренти для «людей». Як зазначила Софія Молочій, асистентка проєктів ГО «НОВА Енергія»:

«Систематизовані й частково відкриті дані з податкових декларацій та фінансових звітів дають громадам змогу планувати розвиток, моніторити зобов’язання компаній та ефективно взаємодіяти з ними. Звіти ІПВГ, Податкова карта України та платформа «OpenBudget» допомагають перевіряти надходження, аналізувати бюджети та формувати обґрунтовані рішення на місцевому рівні», — зауважила Софія Молочій.

Не менш важливим стало і те, як обидві країни шукають шляхи до більш справедливого залучення місцевих громад. Прозорість — це не лише цифри. Це — про людей. І про те, як дані допомагають громадам ставати сильнішими, впевненішими, спроможнішими.

Цей меседж підкреслив у своєму виступі й Марк Барнетт, регіональний директор ІПВГ у Європі:

«Обмін досвідом став стартовим майданчиком для подальшого обміну знаннями. Ми закликаємо вас врахувати виявлені спільні інтереси та можливості для подальшої діяльності. Зокрема — інтерес до теми залучення місцевих і корінних громад, а також адаптації комунікації даних ІПВГ для покращення доступності та використання. Це може стати темою для майбутньої сесії поглибленого занурення — щоб ще більше розбудувати вашу спільноту практиків».

Захід відбувся в рамках “Тижня Відкритого Уряду” за ініціативи ГО «НОВА Енергія» у рамках реалізації проекту “Підтримка впровадження Порталу ІПВГ для забезпечення прозорості відновлення видобувного сектору та енергетичного переходу в Україні (EITI4RESETUA)”, що реалізується за підтримки проекту  «Ефективне державне управління завдяки GovTech і прозорості в Україні», який фінансується урядом Німеччини через Deutsche Gesellschaft für Internationale Zusammenarbeit (GIZ). Партнерами заходу виступили Національний секретаріат ІПВГ Філіппін, Директорат ресурсоефективної трансформації Міністерства енергетики України та Багатостороння група ІПВГ В Україні.

19 травня ГО “НОВА Енергія” провела онлайн-презентацію результатів моніторингу соціально значущих об’єктів Лебединської громади. Протягом кількох місяців наша команда досліджувала, як відновлювалися освітні заклади, гуртожитки, адміністративні будівлі та багатоквартирні будинки. Ми вивчали не тільки технічний стан, а й те, які рішення приймались, як використовувалися кошти і, найголовніше, — чи було в цих рішеннях стратегічне бачення.

Моніторинг охопив 15 об’єктів, відновлених за рахунок державного, місцевого, донорського та приватного фінансування. Загальний обсяг витрат — близько 40 млн грн. Як зауважила експертка проєкту Олена Кузьменко, 51% коштів пішло на поточні ремонти, а 49% — на капітальні. Це свідчить про спрощену модель відновлення, яка дозволяє уникати тривалих дозвільних процедур, водночас залишаючи потенціал для подальшого системного вдосконалення та модернізації об’єктів.

“Під час моніторингу не зустріли прикладів повного дотримання принципів безбар’єрності, однак окремі елементи реалізовано на багатьох об’єктах, — зазначила Кузьменко. — Найбільше викликів залишається у багатоквартирних будинках, де поки що бракує пандусів, тактильних елементів, навігації чи ліфтів, навіть попри те, що в таких будинках проживають люди з інвалідністю”.

Однак складність реалізації капітальних видатків — включно з тривалою розробкою ПКД, отриманням дозволів та проходженням експертиз — істотно гальмує впровадження рішень. Це створює ризики тривалих затримок і неефективного використання коштів у стратегічній перспективі.

Це підтверджує і звіт Рахункової палати: у 2023–2024 роках територіальні громади Сумщини, попри значні суми на відновлення (874 млн грн), використали лише 13% — тобто 121 млн. Показовий приклад — Лебединська громада, яка отримала 27,4 млн, але змогла реалізувати лише 5,4 млн — тобто 19% наданого ресурсу.

“Громада отримала субвенцію посеред року. Але через затягування з виготовленням ПКД, розпочати будівництво було вже пізно. Кошти довелося повернути. Лише наступного року проєкт реалізували — вже на основі підготовленої документації”, — розповідає Олена Кузьменко.

Однак така ситуація не виняток. А причини — недоліки законодавства, бюрократія, нестача кадрів та демотивація.

Так, система відновлення досі не підлаштована під реалії громад, особливо у прифронтових регіонах. Але є речі, які залежать від самих громад — і стратегічне бачення належить до них.

Ми вважаємо: саме наявність стратегії дозволяє громадам не лише орієнтуватися у пріоритетах, а й бути привабливими для донорів, мати шанс на державну підтримку та ефективно використовувати ресурси.

Такі стратегії — це не сухі папки, це проєкти, які отримують шанс на втілення. Це участь мешканців. Це можливість для громади заявити про себе. Це документ, з яким можна йти до донорів, у DREAM, до інвесторів. І чути відповідь: “Так. Ми готові з вами працювати.”

Ми розуміємо, як важко сьогодні громадам. Ми бачимо втому, нестачу рук, відсутність часу. Але знаємо також інше: є багато громадських організацій, які хочуть підтримати. Які готові зробити складне простішим. Але для цього треба лише один крок — на зустріч.

Тому якщо ваша громада бачить себе у цій історії — зробіть перший крок. Навіть якщо це не стратегія — почнімо з м’яких проектів. Бо саме з них починається довіра, а за довірою — постійна підтримка.

Пишіть нам: energiaya.nova@gmail.com
Або залиште коментар під публікацією на Facebook — і ми зв’яжемось.

Цей захід підготовлено в рамках проєкту “Моніторинг відбудови соціально значущих об’єктів у Лебединській громаді”, що реалізується в межах субгрантингового компоненту проєкту “Контроль витрат на відновлення”, який реалізується за підтримки Європейського Союзу.  Зміст цієї публікації є виключною відповідальністю ГО “НОВА Енергія” і жодним чином не відображає точку зору Європейського Союзу.” Проєкт “Контроль витрат на відновлення” впроваджують Центр економічної стратегії, Інститут економічних досліджень та політичних консультацій та ГО “Технології прогресу”.

У Лебедині, що на Сумщині, близькість до кордону з рф відчувається у всьому — насамперед у кількості пошкоджених будівель. Попри регулярні обстріли, життя в громаді триває, а разом із ним — і процес відновлення.

Однією з будівель, які постраждали внаслідок повномасштабного вторгнення, став гуртожиток Державного професійно-технічного навчального закладу “Лебединське вище професійне училище лісового господарства”. Вибиті вікна, посічений уламками фасад — така була ціна ворожих обстрілів.

Навчальний заклад підпорядкований Сумській обласній раді, а фінансування здійснюється через Департамент освіти і науки Сумської обласної військової адміністрації. З огляду на обмежені ресурси, засновник закладу ухвалив практичне і вкрай важливе рішення: не відновлювати гуртожиток, який не використовувався за призначенням, а спрямувати зусилля на переоблаштування підвального приміщення навчального корпусу під протирадіаційне укриття (ПРУ).

Цей крок — відповідь на реальну загрозу і водночас турбота про безпеку здобувачів освіти, працівників та мешканців громади. У тісній співпраці з балансоутримувачем — Міністерством освіти і науки України — було прийнято остаточне рішення: зробити підвальне приміщення частини гуртожитку повноцінним укриттям, пристосованим до сучасних умов.

Сьогодні це не просто проєкт, а символ того, як навіть пошкоджена будівля може знайти нову важливу роль — захищати життя.

Воно слугуватиме безпечним простором для учнів і працівників закладу, а в разі потреби — для всього населення. Це відповідальний крок, що підвищує рівень готовності громади до можливих кризових ситуацій.

Для реалізації проєкту було розроблено детальну проєктно-кошторисну документацію. У ній, крім будівельних робіт, передбачено також енергоефективні рішення — утеплення, встановлення світлодіодного освітлення, сучасної вентиляції. Це дозволить зробити укриття не тільки безпечним, а й комфортним для тривалого перебування.

При проведенні робіт дотримуються основних принципів:

• Безпека — усі конструкції та матеріали перевіряються на відповідність вимогам захисту;
• Функціональність — приміщення має бути зручним і пристосованим до тривалого перебування людей;
• Інклюзивність — простір має бути доступним для всіх, зокрема для людей з інвалідністю.

Під час виїзної перевірки щодо дотримання норм безбар’єрності було виявлено деякі недоліки: відсутність пандусів , табличок шрифтом Брайля, а також ліфта. Однак деякі заходи для забезпечення  інклюзивного навчання все ж реалізовано: є кнопка виклику, будівлі з’єднані зручними переходами, сходи обладнані поручнями, а туалети — капітально відремонтовані.

 Водночас проєкт з реконструкції укриття (ПРУ) продовжується передбачає:

• облаштування пандуса типу «апарель»;
• створення безбар’єрної вбиральні;
• забезпечення вільного пересування людей на кріслі колісному;
• встановлення інформаційних табличок шрифтом Брайля;
• використання сучасного обладнання з високими технічними характеристиками;
• гнучке керування системами освітлення;
• встановлення світильників зі світлодіодними лампами;
• регулювання температури на поверхнях нагрівальних приладів;
• монтаж припливно-витяжної вентиляції з рекуператором (який дозволяє зберігати тепло).

Історія переоблаштування підвалу навчального корпусу училища лісового господарства в Лебедині на сучасне протирадіаційне укриття — це приклад того, як громади адаптуються до нових реалій, поєднуючи безпеку, інклюзивність та енергоефективність. Попри виклики, проєкт демонструє прагнення до модернізації та турботу про кожного мешканця, хоча й потребує кращої комунікації з громадськістю.

Цей матеріал підготовлено в рамках проєкту “Моніторинг відбудови соціально значущих об’єктів у Лебединській громаді”, що реалізується в межах субгрантингового компоненту проєкту “Контроль витрат на відновлення”, який реалізується за підтримки Європейського Союзу. Зміст цієї публікації є виключною відповідальністю ГО “НОВА Енергія” і жодним чином не відображає точку зору Європейського Союзу. Проєкт “Контроль витрат на відновлення” впроваджують Центр економічної стратегії, Інститут економічних досліджень та політичних консультацій та ГО “Технології прогресу”.

Відновлення житла після руйнування — не лише про кошти чи підрядників. Це історія про участь, відповідальність і людську гідність. Історія трьох будинків на Ювілейній вулиці в селі Малий Вистороп — приклад того, як мешканці самі стали рушієм змін і довели: нічого для нас без нас.

Після ракетного удару 5 березня 2022 року будинки №2, №6 і №8 отримали різний рівень ушкоджень. Але ще більш різними виявилися підходи до їхнього відновлення. І ключ до цього — активність самих жителів.

Будинок №6 отримав один із найсильніших ударів. Вибуховою хвилею винесено двері, вибито вікна, зруйновано балкони, пошкоджено дах. Одна з мешканок пригадує той день: коли снаряд влучив прямо перед входом до підʼїзду, у квартирі перебувала вона та її син — людина з інвалідністю першої групи, без обох ніг. Вибухова хвиля вибила віконне скло прямо в обличчя сина, над головою іскрила люстра, дах протікав. Але вони залишились. «Ми вдома», — сказала жінка. Не тому, що не було куди піти, а тому, що не хотіли здаватися.

Тим часом, у сусідньому будинку №8 ситуація розгорталась за схожим сценарієм. Там зруйнувало дах, вентиляційні шахти, вікна, частину плит перекриття. Спершу — тиша. Ніхто не приїжджав, ніхто нічого не обіцяв. І лише завдяки наполегливості одного з мешканців процес зрушив з мертвої точки. Він домігся обстеження, написав десятки звернень — від міськради до обласної адміністрації — і, зрештою, залучив журналістів. І це спрацювало. Через кілька днів після приїзду «Суспільне Суми» почали завозити матеріали.

Водночас у будинку №2, який постраждав найменше, було замінено лише вікна. Мешканці не ініціювали облаштування  жодних додаткових зручностей: пандусів, тактильних елементів, енергоефективного обладнання. Але саме контраст між цими будинками і дозволяє глибше зрозуміти, чому деякі об’єкти отримують більше, а інші — лише необхідний мінімум.

Всі три об’єкти фінансувалися за кошти державного бюджету (Постанова КМУ №280):

• Будинок №2 — ≈120 тис грн.
• Будинки №6 і №8 — понад 3 млн грн кожен.

На жодному з об’єктів не було передбачено безбар’єрних рішень. Проте саме там, де мешканці не були осторонь, вдалося досягти максимально можливого рівня якості.

У будинку №8 ініціативу взяв на себе один із жителів. Він не просто звертався до інстанцій — він був постійно присутній, коли приїжджали робітники, перевіряв кількість вікон, стежив, щоб не забули про підвали. А от коли стало зрозуміло, що матеріали для даху не були завезені зовсім, підрядники запропонувати латати покрівлю з того, що залишилось: шматків старого заліза та інших підручних матеріалів. У будинку №6 мешканці власноруч закладали вікна плівкою, встановлювали двері з підручних матеріалів, зверталися до громади і просили врахувати потреби людей з інвалідністю. Іноді відповідь була — “немає можливості”. Тоді шукали інші шляхи.

Так у мешканців з’явилась своя неформальна дорожня карта відновлення:

1. Скласти акт обстеження пошкоджень.
2. Офіційно звернутись до ОМС, ОВА.
3. Домагатись письмових відповідей і рішень.
4. У разі ігнорування — залучати журналістів.
5. Контролювати хід робіт на місці.

Мешканці не отримували підтвердження якості вікон, не мали інформації про підрядників, доопрацьовували деякі ремонтні роботи по пошкодженнях самостійно. Але вони діяли — і це змінило результат.

Малий Вистороп, можливо, ніколи не стане символом національного масштабу. Але його Ювілейна вулиця — це мікроскоп справжньої відбудови: не формальної, а людяної. І це ще один доказ: прозорість, моніторинг витрат, включення громади — не бонус, а передумова якісного результату.

Цей матеріал підготовлено в рамках проєкту “Моніторинг відбудови соціально значущих об’єктів у Лебединській громаді”, що реалізується в межах субгрантингового компоненту проєкту “Контроль витрат на відновлення”, який реалізується за підтримки Європейського Союзу. Зміст цієї публікації є виключною відповідальністю ГО “НОВА Енергія” і жодним чином не відображає точку зору Європейського Союзу. Проєкт “Контроль витрат на відновлення” впроваджують Центр економічної стратегії, Інститут економічних досліджень та політичних консультацій та ГО “Технології прогресу”.

У центрі Лебедина, невеликого міста на Сумщині, розташована стара будівля з колонами, що пам’ятає ще довоєнну тишу. Лебединський фаховий медичний коледж імені професора М.І. Ситенка — не просто освітній заклад, а частина міського ландшафту, символ знання і стабільності. Навіть під час війни тут не припиняли готувати майбутніх медиків.

Навесні 2022 року війна дісталася й сюди — уламки від обстрілу вибили вікна в коледжі, пошкодили фасад. Пощастило, що лише це. Без жертв, без знищення будівлі. Тоді, у липні, в рамках термінового розподілу коштів на відновлення освітньої інфраструктури з резервного фонду держбюджету, заклад потрапив у список тих, кому виділили фінансування. Здавалося б — вчасно, правильно, заради добра.

За лічені тижні було підписано договір, підрядник взявся до роботи, і вже у вересні 2022 року будівля мала нові вікна. На папері — історія оперативного реагування та швидкого завершення. Але якщо вдивитися уважніше, помітно зовсім іншу історію — історію змарнованої нагоди зробити більше.

Понад пів мільйона гривень — саме стільки було заплановано на ремонт. Але у підсумку виплатили на 73 тисячі менше. Пояснення логічне: насправді вікон було менше, ніж очікувалося. Кошти, які могли залишитись у стінах коледжу, пішли в інше місце. Можливо, на інший заклад. Але точно не на покращення саме цього об’єкта, який мав шанс стати прикладом розумної реконструкції. Не просто латанням, а модернізацією.

Можна було поставити крапку — закрити об’єкт, відзвітувати про виконання і перейти до наступного. Але коли держава вже виділила конкретну суму на конкретний коледж, логічно було б використати її сповна і з користю саме для цього закладу. Не просто “зекономити”, а доінвестувати — у доступність, енергоефективність, комфорт. Бо саме в цьому й полягає принцип розумної реконструкції: якщо вже будуємо — то краще, ніж було. Тим паче, що навіть у межах залишку — 73 тисяч гривень — можна було зробити важливі кроки:

• Тактильні наліпки й шрифти Брайля — для людей з порушенням зору. Їх в коледжі досі немає.
• Систему навігації для маломобільних осіб — пандус є, але далі першого поверху кріслом колісним не пройти. Навіть просте маркування доступних зон могло б покращити ситуацію.
• Енергоаудит і сертифікат — зараз будівля його не має. Без нього важко говорити про планування енергоефективних рішень у майбутньому.
• Утеплення стиків або дверей — хоч не глобальна термосанація, але точкові втрати тепла могли б бути мінімізовані.
• Придбання та встановлення хоча б одного сонячного колектора для ГВП — з урахуванням невеликого обсягу споживання, це було б цікаве рішення.

Натомість — усе за шаблоном. Типові ПВХ-вікна з класом енергоефективності “С” (по суті — базовий рівень), без жодної доданої вартості. Архітектурний статус будівлі не став на заваді демонтажу старих конструкцій, але раптом “завадив” впровадженню сучасних рішень.

Цей кейс — не про корупцію, не про недбалість. Він про системну інерцію: коли головне — “закрити об’єкт”, а не подумати, яку користь це дасть через рік, три, п’ять. Коли “перерозподілити залишки” виглядає логічніше, ніж “доінвестувати у якість”.

На жаль, така історія типова для об’єктів відновлення 2022 року. Тоді всі кинулись рятувати пошкоджене. І це було виправдано. Але разом із цим виник синдром — “аби встигнути”, “аби відзвітувати”, “аби закрити питання”. Без бачення, без амбіції, без довгострокового плану.

Навіть розробка Плану відновлення громади тоді ще тільки починалась, і формального затвердження так і не отримала. Рішення ухвалювались у закритих кабінетах, громадськість — не питали. Зараз це вже виглядає архаїчно, навіть небезпечно: без обговорення, без конкуренції ідей, без прозорості відновлення ризикує повторити всі помилки “доєвропейської” України.

То чому ця історія важлива?

Бо вона — про момент, коли можна було підняти планку. Зробити не просто “як було”, а хоч на півкроку краще. Але не зробили.

Коледж і далі працює. Він не аварійний. Але кожного дня, коли студенти заходять у хол, вони не бачать нічого нового. Нічого, що показує: “Ця країна стала іншою. Ми тепер будуємо інакше”.

А могли б.

І ось це “могли б” — головний біль української відбудови.

Цей матеріал підготовлено в рамках проєкту “Моніторинг відбудови соціально значущих об’єктів у Лебединській громаді”, що реалізується в межах субгрантингового компоненту проєкту “Контроль витрат на відновлення”, який реалізується за підтримки Європейського Союзу. Зміст цієї публікації є виключною відповідальністю ГО “НОВА Енергія” і жодним чином не відображає точку зору Європейського Союзу. Проєкт “Контроль витрат на відновлення” впроваджують Центр економічної стратегії, Інститут економічних досліджень та політичних консультацій та ГО “Технології прогресу”.

Війну, розв’язану росією проти України, вже почали називати війною за корисні копалини, а не за території. Ця війна завдала величезних руйнувань економіці, інфраструктурі та довкіллю. Відновлення країни вимагатиме значних інвестицій, зміни парадигми економіки, ефективного управління ресурсами та залучення міжнародних партнерів. У цьому контексті ініціатива прозорості видобувних галузей (ІПВГ) та національний Портал ІПВГ набувають особливого значення, адже вони створюють основу для підзвітного та ефективного використання природних ресурсів України.

ІПВГ – це глобальний стандарт, що забезпечує відкритість даних про платежі видобувних компаній до бюджету, ліцензії, обсяги видобутку та управління доходами. Україна приєдналася до ІПВГ ще у 2013 році, а згодом закріпила свої зобов’язання у законодавстві. Впровадження ІПВГ дозволяє громадськості, журналістам, аналітикам та міжнародним донорам отримувати об’єктивну інформацію про надходження та використання коштів від видобувної галузі.

Крім того, виконання міжнародних зобов’язань України в рамках Плану дій із впровадження Ініціативи “Партнерство “Відкритий Уряд” на 2023-2025 роки передбачає інституалізацію імплементації ІПВГ та забезпечення доступу до публічної інформації у формі відкритих даних. Це сприяє більшій підзвітності та відкритості у видобувному секторі та створює основу для прийняття обґрунтованих рішень як державою, так і громадськістю. Адже дані ІПВГ — це не просто набір цифр, а дієвий інструмент для:

Ефективного відновлення

Післявоєнне відновлення України потребує безпрецедентних фінансових вкладень. Ключовим викликом є запобігання корупції та неефективному витрачанню коштів. Портал ІПВГ України акумулює відкриті дані про виконання зобов’язань видобувними компаніями перед громадами. 

Громади, на території яких здійснюється видобуток, отримують частку рентних платежів. Саме ці кошти можуть стати основою для фінансування критичної інфраструктури, відбудови доріг, лікарень та шкіл. Відкриті дані допомагають відстежувати рух цих фінансів і гарантувати їх цільове використання.

Контролю з боку громадськості

Доступність інформації про видобувний сектор дозволяє журналістам та активістам аналізувати, як держава розподіляє природні багатства. Це особливо важливо у воєнний та післявоєнний період, коли кожна гривня має використовуватися максимально ефективно. Громадянське суспільство може використовувати дані ІПВГ для моніторингу бюджетних витрат, викриття корупційних схем і забезпечення справедливого розподілу ресурсів.

Відновлення доступу до інформації про надрокористування

Однією з ключових проблем залишається обмежений доступ до інформації про надрокористування, що виник у зв’язку з воєнним станом. Органи, відповідальні за управління цією інформацією, такі як Держгеонадра, Міністерство енергетики та інші, мають діяти консолідовано та відновити оновлення й публікацію відкритих даних. Якщо певні категорії інформації тимчасово не можуть бути оприлюднені з міркувань безпеки, то обмеження повинні бути чітко аргументовані по кожній категорії даних окремо, а не запроваджені узагальнено, як це відбувається зараз. Це забезпечить баланс між питаннями національної безпеки та необхідністю громадського контролю за використанням природних ресурсів.

Прозорості інвестиційних процесів та реформ

Відповідно до Плану для Ukraine Facility на 2024-2027 роки, одним із пріоритетних завдань залишається забезпечення прозорості у видобувних галузях через активну участь в ІПВГ. Зокрема, документ передбачає удосконалення адміністративних процедур та запуск міжнародних конкурсів на Угоди про розподіл продукції (УРП) для розробки родовищ критичних мінералів та сировини із забезпеченням їх прозорості. Це означає, що міжнародні конкурси на УРП повинні проходити відкрито, з оприлюдненими умовами, що гарантує чесну конкуренцію та ефективне залучення інвесторів. Закон України про ІПВГ вимагає розкривати істотні умови укладених УРП, з метою забезпечення підзвітності у виконанні зобов’язань та використанні природних ресурсів. 

Міжнародної довіра та інвестицій

Прозорість видобувного сектору також відіграє вирішальну роль у залученні міжнародних інвесторів і донорів. Країни-партнери та фінансові організації, такі як Світовий банк і ЄБРР, уважно стежать за тим, як Україна управляє своїми природними ресурсами. Відповідність вимогам Стандарту ІПВГ та регулярне оновлення даних на Порталі ІПВГ зміцнює довіру міжнародної спільноти, що сприяє залученню нових інвестицій у відбудову.

Розвиток ІПВГ та вдосконалення Порталу ІПВГ України є не просто технічним завданням, а стратегічним кроком до прозорої та підзвітної післявоєнної відбудови. Виконання міжнародних зобов’язань у рамках “Партнерства “Відкритий Уряд” та Ukraine Facility є важливим сигналом для міжнародної спільноти щодо відкритості та підзвітності процесів у видобувному секторі. Відкриті дані допомагають громадам отримувати свою справедливу частку доходів, контролювати бюджетні витрати та залучати міжнародні ресурси. Чесне управління природними ресурсами – це не лише економічний інструмент, а й запорука стійкого розвитку України на десятиліття вперед.

Коледж на вулиці Тараса Шевченка, 73 — це більше, ніж навчальний заклад. Це частина історії Лебедина, його інтелектуальна й гуманітарна основа. Вже понад століття тут готують майбутніх вчителів для всієї Сумщини. Навіть під час Другої світової війни коледж не зник — його евакуювали, але зберегли.

Приміщення лебединського коледжу побудували в 1905 році, спочатку тут розміщувалася чоловіча гімназія, згодом — учительський інститут, а з 1930-х — училище. В актовій залі досі стоять старовинні дерев’яні двері, у Лебедині залишилися світлини початку ХХ століття, де на фоні них позують гімназисти. Директорка говорить — «тут академічна аура».

Та 5 березня 2022 року будівля пережила нове випробування — авіаудар. Вибуховою хвилею було вибито понад 300 вікон, 100 дверей, пошкоджено дах, стіни й систему опалення. Коледж знову вижив. Але цього разу не встиг евакуюватися — освітяни залишилися у місті, попри те, що Лебедин на той момент був частково оточений російськими військовими.

24 лютого 2022 року в гуртожитку коледжу перебували близько 180 студентів. Директорка згадує, як разом із викладачами розвозили дітей останніми автобусами. Хтось не мав куди їхати. У підвалі під одним із корпусів залишились 13 дівчат. Без умов, без ліжок — просто в сховищі, більше схожому на склад. Сюди спустили матраци, поставили ліжка і завжди чергував хтось із дорослих. Серед них — три дитини-сироти.

“Сховище тоді й зараз — це різні речі. З 2022-го ми постійно щось ремонтуємо, облаштували туалет, навчальну аудиторію, пофарбували стіни,” — розповідає пані Любов.

І зараз під час тривог тут проводять заняття. А вночі — приходять і студенти, і мешканці сусідніх будинків.

У другому кварталі 2022 року будівлю почали відновлювати за кошти державного бюджету. Відремонтували дах (100 м²), встановили нові вікна й двері, полагодили систему опалення. Загальна вартість проєкту складала 10 689 624 гривні, з яких фактично використано 10 207 943 гривні. Згідно з відповіддю Департаменту освіти і науки Сумської ОВА економія коштів, що утворилася в результаті реалізації проєкту, була направлена на відновлення інших пошкоджених закладів освіти.

Усі роботи виконано згідно з проєктно-кошторисною документацією, яка, однак, не передбачала ані підвищеної енергоефективності, ані повної доступності приміщень.

Клас енергоефективності встановлених вікон — С, що є базовим мінімумом. Сонячні панелі, теплові насоси та енергетичний сертифікат — відсутні. Приміщення обладнане індивідуальним опаленням із можливістю регулювання подачі тепла — це позитивний, але обмежений крок у напрямку енергоощадності.

Щодо безбар’єрності: у коледжі є пандус з правильним кутом нахилу та безбар’єрна вбиральня. Проте відсутні ліфт, тактильні елементи навігації та написи шрифтом Брайля, а пересування людини на кріслі колісному всередині приміщення — неможливе.

“Ми повернулися до роботи. Але не стали сучаснішими, енергоощаднішими чи відкритішими. Просто знову заліпили рани” — з гіркотою каже одна з викладачок.

Коледж — це серце гуманітарної освіти регіону. Але замість дати йому нове дихання — його просто підлатали. Відремонтували, як у 90-х: “аби було”.

Це не історія провалу. Це — історія втраченого шансу, яка багато говорить не лише про конкретний об’єкт, а й про підходи до відбудови загалом.

Відновлення Лебединського педколеджу показало, що навіть за відсутності Плану відновлення, без громадських слухань чи чіткої пріоритизації, можна оперативно повернути заклад до роботи. Це, безумовно, важливо. Але — цього замало.

Сьогодні будівля, що пережила дві війни, знову функціонує, однак не стала сучаснішою, енергоефективнішою чи інклюзивнішою.

Причина — не у підрядниках, не у керівництві закладу і навіть не у проєктувальниках. Проблема — в системі бюджетного фінансування, яка дозволяє лише “полагодити”, а не “покращити”.

У рамках державного фінансування не передбачено:

• вікон класу А замість базового класу С;
• використання сонячних панелей, теплових насосів чи інших ВДЕ;
• фінансування повної безбар’єрності або інноваційних рішень.

Таким чином ми створюємо парадокс: встановивши базові нові вікна сьогодні — ми надовго закриваємо собі двері до енергоефективності завтра.

Адже через рік-два донори не охоче фінансуватимуть заміну “нових” вікон на кращі. Більшість програм модернізації не дадуть коштів на те, що вже технічно оновлено. І замість інвестицій у розвиток ми маємо застиглий компроміс.

Цей матеріал підготовлено в рамках проєкту “Моніторинг відбудови соціально значущих об’єктів у Лебединській громаді”, що реалізується в межах субгрантингового компоненту проєкту “Контроль витрат на відновлення”, який реалізується за підтримки Європейського Союзу. Зміст цієї публікації є виключною відповідальністю ГО “НОВА Енергія” і жодним чином не відображає точку зору Європейського Союзу. Проєкт “Контроль витрат на відновлення” впроваджують Центр економічної стратегії, Інститут економічних досліджень та політичних консультацій та ГО “Технології прогресу”.

Війна прийшла до с.Ворожба Сумської області 25 лютого 2022 року. Ворог увійшов у село з великою кількістю техніки, а після свого відступу постійно тероризував авіацією. Один з авіаударів припав на Ворожбянський заклад загальної середньої освіти — школу з дошкільним відділенням, гімназією та початковими класами, де навчалося понад 130 дітей, зокрема учні з особливими освітніми потребами. Вибуховою хвилею вибило вікна, зірвало дах, пошкодило двері, стіни та шкільне обладнання. Танками переїхали огорожу та зірвали тротуарну плитку. Дах спортзалу буквально підняло в повітря і кинуло назад. Пошкодження зазнали й господарські споруди.

А вже 7 березня ворожі війська знову повернулися. Село кілька днів перебувало в окупації, частина військових розмістилася просто в приміщеннях школи — у спортзалі, майстернях, кабінетах. Було знищено оргтехніку, винесено майно, зламано двері. На диво, перед виходом із закладу освіти окупанти залишили кілька записок із вибаченнями. Як згодом відзначили шкільні філологи — написано без жодної граматичної помилки. Але ніякі слова не могли відновити зруйновану школу.

Та саме в цій точці й почалася історія, яку сьогодні називають прикладом для наслідування.

Першими, хто зреагував, були місцеві: педагоги, батьки, комунальники, працівники закладу. Вони закрили вибиті вікна, прибрали уламки, намагалися зберегти усе, що лишилося. Згодом місцева влада ініціювала офіційне обстеження, яке зафіксувало масштаб руйнувань, а з ним — і правову основу для початку робіт. Завдяки оперативності Лебединської міської ради проєкт відновлення школи швидко потрапив у поле зору донорів. Однак на цьому підтримка не завершилась.

Однією з рушійних сил змін стала участь місцевого агропідприємства — ТОВ «Ворожбалатінвест». Хоч і саме підприємство постраждало від обстрілів (втрати склали понад 21 мільйон гривень), воно не лише відновило свою діяльність і провело посівну кампанію, а й підтримало громаду, профінансувавши частину ремонтних робіт у школі. Така співпраця між бізнесом і громадою — це приклад стійкості, довіри та взаємопідтримки, якого часто бракує у відновленні.

Далі — тендер, виграний київською компанією в рамках гуманітарної допомоги за підтримки Європейського Союзу у партнерстві з UNOPS. Роботи виконувала бригада з Одещини під наглядом київських фахівців. Усі працівники ставилися до проєкту відповідально: перевірки були регулярними, технічний нагляд вимогливим, а будь-які зауваження оперативно виправлялися. За словами директора, це був винятковий приклад добропорядності підрядника, який виконував побажання педагогів до найдрібніших деталей — навіть колір шпалер погоджували разом із працівниками школи.

У підсумку — новий дах, покращена вентиляція, оновлені електромережі, замінені двері, відремонтовані класи та спортивна зала. Остання — окрема гордість. «Ми навіть не мріяли про такий спортзал до війни.  Руйнування сприяло відновленню на ліпше, ніж було», — каже директор. Вражає і фінальна сума: понад 7 мільйонів гривень (близько 166 тис. доларів США), більшу частину яких профінансували донори, але вагомий внесок — за місцевим бізнесом та бюджетом громади.

Громада не мала широкої інформаційної кампанії — не було офіційних публічних обговорень чи новин на сайтах. Але інформація поширювалась горизонтально: через вчителів, батьків, сусідів. Люди бачили зміни, спілкувались із класними керівниками, слідкували за перебігом відбудови. Це створювало довіру і демонструвало: школа — справа спільна.

Водночас не все ідеально. У школі зберігся пандус, перший поверх пристосований для пересування на візку. Однак немає окремої вбиральні для маломобільних груп населення, ліфтів чи тактильних позначок. Ці заходи не були передбачені проєктною документацією. 

Така ж ситуація у сфері енергоефективності: хоча встановлено нові енергоощадні вікна і двері, утеплення фасаду чи використання ВДЕ не заплановане, клас енергоефективності будівлі — «С». Однак індивідуальна система опалення дозволяє регулювати тепло, що частково компенсує недоліки.

Історія Ворожбянської школи — це не просто результат ремонтних робіт. Це урок того, як за відсутності сприятливих умов громада, фахівці, влада і бізнес можуть об’єднатися навколо спільної мети та труднощів. І якщо шукати формулу такого успіху, то вона виглядає так: швидка реакція громади + відкритість влади до партнерства + якісний підрядник + підтримка донорів + соціально відповідальний бізнес. Усе це разом — і є історія, яку варто наслідувати.

Цей матеріал підготовлено в рамках проєкту “Моніторинг відбудови соціально значущих об’єктів у Лебединській громаді”, що реалізується в межах субгрантингового компоненту проєкту “Контроль витрат на відновлення”, який реалізується за підтримки Європейського Союзу. Зміст цієї публікації є виключною відповідальністю ГО “НОВА Енергія” і жодним чином не відображає точку зору Європейського Союзу. Проєкт “Контроль витрат на відновлення” впроваджують Центр економічної стратегії, Інститут економічних досліджень та політичних консультацій та ГО “Технології прогресу”.

8 квітня громадська організація “НОВА Енергія” провела воркшоп з членами Асоціації «Енерготранспарентність» на тему: «УРП: ризики, системні рішення та вікно можливостей для участі громад».

Захід став майданчиком для фахового обговорення ключових аспектів угод про розподіл продукції (УРП) та їхнього впливу на місцеві громади. Особливу увагу було приділено питанням прозорості, механізмам залучення громадськості та розумінню потенційних ризиків у процесі надрокористування.

Учасники мали змогу не лише почути експертні думки, а й поділитися власними ідеями на спеціальній інтерактивній дошці — це сприяло живій взаємодії та конструктивному обміну думками.

Віталій Филенко, експерт із впровадження ІПВГ в Україні, задав жвавий темп обговорення ще під час вступного слова, де зазначив наступне:

“Громади мають знати про УРП, розуміти порядок укладання соціальних угод, знати, до кого звертатися, і слідкувати за дотриманням домовленостей. Важливо ще на етапі оголошення конкурсів та підготовки угод про розподіл продукції чітко прописувати соціальні зобов’язання компаній: як вони залучатимуть місцевих постачальників, які програми підтримки реалізовуватимуть, щоб забезпечити справедливу вигоду від використання надр для кожного”.

Як зазначила Ірина Куропась, проєктна менеджерка Агенції місцевого економічного розвитку Яворівщини, цей день став унікальним через одразу чотири гарячі новини, про які команда заходу дізналась буквально за кілька годин до початку воркшопу:

1. Олеська площа, яка понад 10 років тому реалізовувалась Американською компанією Сhevron — передається компанії “Укрнафта”.
2. Форми звітності ІПВГ (Звіт про платежі на користь держави) — доповнені новою формою, що стосується угод про розподіл продукції.
3. Урядом погоджено конкурс на УРП на Межигірській ділянці, що охоплює частину Львівської, Івано-Франківської та Чернівецької областей.
4. Також погоджено конкурс на УРП по Свічанській ділянці, що охоплює кілька районів Львівської, Івано-Франківської та Чернівецької областей.

«Це був один із тих моментів, коли відчуваєш, що потрапив у точку», — каже Ірина Куропась. — «Ми планували воркшоп задовго до цих новин. Але реальність підтвердила — громади мають бути напоготові вже сьогодні».

Наталія Перетятько, менеджер проєктів ГО “НОВА Енергія”, акцентувала на ризиках для громад у випадку відсутності належної культури участі:

“Без прозорості у сфері надрокористування громади можуть втрачати значну частину потенційних надходжень. Щоб ефективно співпрацювати з видобувними компаніями, важливо розуміти, хто саме і на яких умовах користується природними ресурсами території”.

Окрім цього експертка поділилась історією, яка не залишила байдужих. На території двох областей діє одна УРП — Зіньківська ділянка. Але допомогу від компанії-оператора отримала лише одна громада — Чернеччинська.

У 2023 році за підтримки компанії «НафтогазЕксплуатація» громада отримала обладнання для фельдшерського пункту та  допомогу для Лутищанської школи. Крім того, завдяки співпраці з компанією у 2024 році вдалося забезпечити громаду мікроавтобусом.

• А що інші громади на цій ділянці? Вони навіть не знали, що на їхній території діє УРП. «Якщо громада сама не звертається з ініціативою, компанії зазвичай не афішують свою присутність і не пропонують проєкти», — пояснила Наталія Перетятько. 

Якщо ваша громада розташована поблизу ділянки з потенційними покладами нафти чи газу — не чекайте на дзвінок з компанії. Звертайтесь першими. Пропонуйте проєкти. Питайте про участь. Бо в умовах, коли великі гроші приходять на території мовчки — право бути почутими мають лише ті, хто вміє говорити голосно.

Захід організовано ГО «НОВА Енергія» у партнерстві ГС “АМЕР Яворівщини” та Асоціацією «ЕнергоТранспарентність» в рамках ініціативи “Підтримка впровадження Порталу ІПВГ для забезпечення прозорості відновлення видобувного сектору та енергетичного переходу в Україні (EITI4RESETUA)”, яка виконується за підтримки проєкту «Ефективне державне управління завдяки GovTech і прозорості в Україні», що впроваджується федеральною компанією Deutsche Gesellschaft für Internationale Zusammenarbeit (GIZ) GmbH за дорученням Уряду Німеччини.

Лебедин. Невелике місто на Сумщині. Березень 2022 року. Один із чергових обстрілів залишає по собі уламки, розбиті вікна, пошкоджені фасади — зокрема в Лебединському фаховому медичному коледжі імені професора М.І. Ситенка. А вже через кілька місяців — у серпні — будівлю частково відновлюють. Наче все добре: вікна замінили, кошти виділили, роботи провели. І тільки ті, хто уважно стежить за деталями, помічають: із початково запланованих понад пів мільйона гривень до підрядника дійшло на 73 тисячі менше.

Цифра, яка спочатку виглядає як дрібниця — менше 15% від суми — насправді відкриває цілий пласт запитань. Чи це справді економія? Якщо так, то чому ці гроші не пішли на додаткові покращення саме в цьому коледжі? І головне — чи не позначилось скорочення витрат на якості ремонту? Адже сьогодні вся філософія післявоєнного відновлення має базуватися на принципі: “будувати краще, ніж було”, а не просто латати рани.

Відповіді на ці питання шукали експерти громадської організації «НОВА Енергія», в рамках громадського моніторингу якості відновлення соціально значущих об’єктів у Лебединській громаді. Звернення до відкритих джерел дало першу зачіпку: згідно з договором, ремонтні роботи мали обійтись бюджету у 572 788 гривень, але на порталі Spending.gov.ua відображено транзакції лише на 499 621 гривню. Різниця — понад 73 тисячі. Чи був перегляд договору? Чи зменшили обсяг робіт? А може, кошти просто «перекочували» в інше місце? 

Щоб розібратися, ГО «НОВА Енергія» направила офіційний запит до Департаменту освіти і науки Сумської обласної військової адміністрації — саме ця установа була замовником робіт. Відповідь виявилася чесною, проте не надто обнадійливою. Так, підтверджено: обсяг робіт скоригували, бо під час огляду виявилося, що пошкоджень менше, ніж очікувалося. Відповідно, частину робіт не проводили, частину не оплачували. Зекономлені кошти перенаправили — не на покращення об’єкта, а на інші постраждалі заклади освіти.

Тут на перший план виходить системна дилема. Відновити більше об’єктів за ті ж кошти — це благородна мета. Але коли ремонт перетворюється на “мінімально достатній”, без спроби зробити краще, ніж було, — суспільство втрачає історичний шанс. Вікна могли б бути енергоефективними, стіни — утепленими, простір — доступним. Але реальність поки що інша: швидко, як було, без зайвих питань.

Втім, аналітики «НОВА Енергія» не обмежились тільки запитом — вони отримали технічну документацію до листа й уважно вивчили характеристики встановлених вікон. За паспортами, профілі — типові ПВХ, склопакет — 4EN2plus, коефіцієнт теплопередачі — 1,1 Вт/м²К. На перший погляд, усе в межах норми. Але саме тут і криється нюанс: такі вікна не класифікуються як енергоефективні. Сучасні стандарти передбачають значно жорсткіші показники — для належної енергоефективності значення має бути ближче до 0,9 або менше. Тобто будівля не отримала жодної реальної модернізації — лише нові, але стандартні вікна.

І саме це — те, що найбільше турбує. Коли мова йде про бюджетні кошти, кожне рішення має давати максимальну довгострокову віддачу. Інакше відновлення ризикує залишити після себе нову серію проблем — вже не пов’язаних із війною, а з холодом, втратами тепла, дорогим опаленням. Виправдана економія — це добре. Але чи можна вважати виправданою відмову від покращення?

Кейс Лебединського медичного коледжу — лише перший із кількох, які досліджуються в межах моніторингової ініціативи. Запити вже направлені по інших об’єктах, надходять відповіді, формується картина того, як саме відбувається відбудова освітньої інфраструктури в громаді. У кожного об’єкта буде своя історія. Але вже зараз можна зробити висновок: між цифрами у звітах і справжніми змінами на місцях — не завжди стоїть знак рівності.

Відновлення краще, ніж було — це не лише гасло. Це стандарт, якого варто дотриматися. Навіть коли здається, що 73 тисячі — це дрібниця. Бо з таких дрібниць починається нова якість країни.

Цей матеріал підготовлено в рамках проєкту “Моніторинг відбудови соціально значущих об’єктів у Лебединській громаді”, що реалізується в межах субгрантингового компоненту проєкту “Контроль витрат на відновлення”, який реалізується за підтримки Європейського Союзу. Зміст цієї публікації є виключною відповідальністю ГО “НОВА Енергія” і жодним чином не відображає точку зору Європейського Союзу. Проєкт “Контроль витрат на відновлення” впроваджують Центр економічної стратегії, Інститут економічних досліджень та політичних консультацій та ГО “Технології прогресу”.