У середині листопада представники проекту “Підтримка впровадження Порталу ІПВГ для забезпечення прозорості відновлення видобувного сектору та енергетичного переходу в Україні (EITI4RESETUA)”, що реалізується за підтримки проєкту «Ефективне державне управління завдяки GovTech і прозорості в Україні», що впроваджується федеральною компанією Deutsche Gesellschaft für Internationale Zusammenarbeit (GIZ) GmbH за дорученням Уряду Німеччини провели тиждень у Єревані, взявши участь у низці подій у рамках Ініціативи щодо забезпечення прозорості у видобувних галузях (ІПВГ). Це була не просто чергова міжнародна конференція — це був шанс посилити присутність України у глобальному діалозі про управління природними ресурсами, показати спроможність країни залишатися активним гравцем навіть під час війни та налагодити стратегічні контакти з партнерами з різних континентів.
Бенефіціарна власність: від світового досвіду до українських реалій
Перші два дні у Вірменії були присвячені міжнародному обміну досвідом щодо прозорості бенефіціарної власності — теми, яка набуває критичного значення у боротьбі з корупцією та відмиванням грошей. Воркшоп зібрав представників країн, які йдуть різними шляхами до однієї мети: розкрити інформацію про справжніх власників компаній, особливо у видобувному секторі, де анонімність часто приховує конфлікти інтересів та незаконне збагачення.
Гана продемонструвала вражаючі цифри після цифровізації свого реєстру бенефіціарної власності: з 2021 року кількість поданих декларацій зросла з 24 тисяч до майже 176 тисяч — збільшення понад 600 відсотків. Ганський приклад показує, як інтеграція даних про власність у процеси ліцензування змінює систему контролю за видобувною галуззю, дозволяючи проводити якісніші перевірки заявників та знижувати корупційні ризики.
Вірменія представила еволюцію від секторального підходу до загальнонаціональної системи. Країна почала з розкриття інформації про власників видобувних компаній у 2020 році, а вже через три роки розширила вимоги на всю економіку, охопивши понад 120 тисяч юридичних осіб. Особливістю вірменської системи стали знижений поріг розкриття для видобувних компаній та нульовий поріг для політично значущих осіб.
Великобританія, яка запустила свій реєстр ще у 2016 році, стала першою країною G20 з публічно доступним реєстром бенефіціарної власності. Британська система вирізняється повною відкритістю — понад 4,9 мільйона записів про осіб, які контролюють британські компанії, доступні безкоштовно без реєстрації.
Україна мала чим відповісти на ці приклади. Ще у 2014 році країна прийняла законодавство про розкриття бенефіціарної власності для всіх компаній, випередивши багатьох міжнародних партнерів. У 2017 році запрацював один із перших у світі публічних реєстрів при Міністерстві юстиції. Інформація про бенефіціарних власників видобувних компаній доступна через кілька джерел: Єдиний державний реєстр, базу емітентів на smida.gov.ua та Портал ІПВГ України, який консолідує дані про компанії, їхні платежі та власників. Український досвід викликав інтерес учасників воркшопу, особливо здатність країни підтримувати високі стандарти прозорості під час повномасштабного вторгнення.
Голоси громадянського суспільства
18 листопада відбулася зустріч представників громадянського суспільства з різних країн-учасниць ІПВГ. Це був простір для відкритого діалогу про те, як громадські організації можуть ефективніше використовувати інструменти впливу в рамках ініціативи, як координувати дії між країнами та як готуватися до обрання нового складу Правління ІПВГ.
Дискусії торкалися практичних питань: як громадянське суспільство використовує дані ІПВГ у різних країнах, які виклики виникають при взаємодії з урядами та бізнесом, як зберігати простір для діяльності в умовах його глобального звуження. Для багатьох країн-учасниць це критична проблема, але Україна демонструє протилежну ситуацію: навіть під час війни українське громадянське суспільство залишається активним учасником не лише процесів прозорості, а й відбудови країни.
Присутність українських представників у цих дискусіях мала подвійне значення. З одного боку, це можливість почути про виклики інших країн і зрозуміти, як глобальні тренди можуть вплинути на український контекст.
З іншого — це платформа для того, щоб нагадати міжнародній спільноті про унікальність українського досвіду підтримки прозорості в екстремальних умовах.
Стратегічні рішення Правління ІПВГ
64-те засідання Міжнародного правління ІПВГ 19–20 листопада визначало пріоритети для 55 країн-учасниць ініціативи. Українська делегація мала статус спостерігачів, але це не зменшувало значення участі — можливість бути присутнім при обговоренні майбутнього Міжнародного Стандарту ІПВГ дозволяє краще розуміти, куди рухається глобальна система прозорості видобувних галузей.
Одне з ключових рішень засідання — відтермінування масштабного перегляду Стандарту ІПВГ до 2028 року.
Для України, яка вже використовує адаптовану імплементацію через виключення тимчасово окупованих територій з процесу звітності, це дає час зосередитися на поточних завданнях. Серед тем майбутнього перегляду — прозорість ланцюгів постачання критичних мінералів, що матиме особливе значення для України з її значними покладами літію, графіту та рідкісноземельних елементів.
Правління присвятило окрему сесію аналізу того, як ІПВГ співіснує з новою Consolidated Mining Standard Initiative — ініціативою гірничодобувних корпорацій щодо створення єдиного стандарту для понад 100 компаній у близько 60 країнах. Багато організацій громадянського суспільства ставлять під сумнів необхідність нового стандарту, побоюючись, що корпорації намагаються перехопити ініціативу до того, як уряди встановлять власні правила. Ця дискусія має безпосереднє значення для України з її обмеженими ресурсами на множинну звітність.
Український досвід адаптованого впровадження ІПВГ в надзвичайних обставинах став одним з прикладів під час обговорення гнучкості механізмів імплементації. Правління аналізувало, як підтримувати країни, що стикаються з різними викликами — від політичної нестабільності до конфліктів. Те, що Україні вдається зберігати прозорість навіть під час повномасштабної війни, продемонструвало спроможність існуючих механізмів ІПВГ. Комітет з імплементації віддав перевагу саме розвитку цих механізмів замість створення нових категорій членства.
Окрема сесія була присвячена збереженню простору для громадянського суспільства в умовах його глобального звуження. Збалансована українська делегація — з представниками всіх трьох груп стейкхолдерів — стала живим доказом того, що багатостороннє партнерство може працювати навіть у найскладніших умовах.
Вірменія як дзеркало для України
21 листопада, останній день перебування в Єревані, став днем стратегічного нетворкінгу. Дві зустрічі показали, наскільки важливий неформальний діалог для розуміння контексту, в якому працюють партнери з інших країн.
Зустріч із представницею вірменської національної платформи громадянського суспільства Східного партнерства виявила паралелі між двома країнами. Вірменія, як і Україна, стикається з викликами російської пропаганди, обрала курс на євроінтеграцію та намагається зміцнити роль громадянського суспільства у процесах прийняття рішень. Обговорення торкалося того, як забезпечити прозорість цих процесів, як долати опір зі сторони політичних еліт, які не завжди зацікавлені у відкритості, та як громадські організації можуть впливати на державну політику в умовах, коли держава перебуває під тиском.
Діалог з Transparency International Armenia показав інший зріз проблем. Представники організацій, що входять до БГ ІПВГ розповіли про соціальні та екологічні виклики, пов’язані з видобувною галуззю у Вірменії. Стало очевидним, що багатостороння група ІПВГ Вірменії працює значно слабше, ніж в Україні. Вони навели приклади судових позовів компаній-членів БГ ІПВГ проти активістів, таких самих членів багатосторонньої групи, які намагаються привернути увагу до екологічних порушень. Особливо цікавим виявилося порівняння підходів до моніторингу впливу на довкілля: у Вірменії відсутній врегульований механізм оцінки впливу на довкілля, який в Україні є ключовим фактором для початку будь якого промислового проєкту.
Ці розмови мали практичну цінність. По-перше, вони дозволили побачити, що українські механізми громадського залучення та екологічного моніторингу, попри всі їхні недоліки, є значно більш розвиненими, ніж у багатьох інших країнах. По-друге, вони окреслили можливі напрями співпраці між організаціями громадянського суспільства України та Вірменії. По-третє, вони нагадали про важливість не втрачати напрацьовані інструменти навіть в умовах війни, адже вони можуть стати основою для відбудови після перемоги.
Поїздка до Вірменії показала, що участь у міжнародних процесах — це не просто формальність чи приємний бонус у вигляді закордонного відрядження. Це стратегічна необхідність для країни, яка хоче залишатися частиною глобальної спільноти, впливати на правила гри та не втрачати темп реформ навіть у найскладніші часи. Кожна така поїздка — це нагадування світу, що Україна існує не лише у форматі новин про війну, а як держава, яка продовжує будувати інституції, дотримуватися міжнародних стандартів та рухатися до європейської інтеграції.
У Єревані українська делегація не просто брала участь у засіданнях — вона показувала, що Україна залишається надійним партнером, здатним працювати над довгостроковими реформами навіть в умовах екзистенційної загрози. Це той тип присутності, який формує довіру міжнародних партнерів та зміцнює позиції України у майбутніх переговорах про відбудову, інвестиції та євроінтеграцію. Вірменія стала не просто локацією для чергових заходів ІПВГ — вона стала майданчиком для діалогу про цінності, виклики та спільні дороги до прозорості.
