У центрі Лебедина, невеликого міста на Сумщині, розташована стара будівля з колонами, що пам’ятає ще довоєнну тишу. Лебединський фаховий медичний коледж імені професора М.І. Ситенка — не просто освітній заклад, а частина міського ландшафту, символ знання і стабільності. Навіть під час війни тут не припиняли готувати майбутніх медиків.
Навесні 2022 року війна дісталася й сюди — уламки від обстрілу вибили вікна в коледжі, пошкодили фасад. Пощастило, що лише це. Без жертв, без знищення будівлі. Тоді, у липні, в рамках термінового розподілу коштів на відновлення освітньої інфраструктури з резервного фонду держбюджету, заклад потрапив у список тих, кому виділили фінансування. Здавалося б — вчасно, правильно, заради добра.
За лічені тижні було підписано договір, підрядник взявся до роботи, і вже у вересні 2022 року будівля мала нові вікна. На папері — історія оперативного реагування та швидкого завершення. Але якщо вдивитися уважніше, помітно зовсім іншу історію — історію змарнованої нагоди зробити більше.
Понад пів мільйона гривень — саме стільки було заплановано на ремонт. Але у підсумку виплатили на 73 тисячі менше. Пояснення логічне: насправді вікон було менше, ніж очікувалося. Кошти, які могли залишитись у стінах коледжу, пішли в інше місце. Можливо, на інший заклад. Але точно не на покращення саме цього об’єкта, який мав шанс стати прикладом розумної реконструкції. Не просто латанням, а модернізацією.
Можна було поставити крапку — закрити об’єкт, відзвітувати про виконання і перейти до наступного. Але коли держава вже виділила конкретну суму на конкретний коледж, логічно було б використати її сповна і з користю саме для цього закладу. Не просто “зекономити”, а доінвестувати — у доступність, енергоефективність, комфорт. Бо саме в цьому й полягає принцип розумної реконструкції: якщо вже будуємо — то краще, ніж було. Тим паче, що навіть у межах залишку — 73 тисяч гривень — можна було зробити важливі кроки:
- Тактильні наліпки й шрифти Брайля — для людей з порушенням зору. Їх в коледжі досі немає.
- Систему навігації для маломобільних осіб — пандус є, але далі першого поверху кріслом колісним не пройти. Навіть просте маркування доступних зон могло б покращити ситуацію.
- Енергоаудит і сертифікат — зараз будівля його не має. Без нього важко говорити про планування енергоефективних рішень у майбутньому.
- Утеплення стиків або дверей — хоч не глобальна термосанація, але точкові втрати тепла могли б бути мінімізовані.
- Придбання та встановлення хоча б одного сонячного колектора для ГВП — з урахуванням невеликого обсягу споживання, це було б цікаве рішення.
Натомість — усе за шаблоном. Типові ПВХ-вікна з класом енергоефективності “С” (по суті — базовий рівень), без жодної доданої вартості. Архітектурний статус будівлі не став на заваді демонтажу старих конструкцій, але раптом “завадив” впровадженню сучасних рішень.
Цей кейс — не про корупцію, не про недбалість. Він про системну інерцію: коли головне — “закрити об’єкт”, а не подумати, яку користь це дасть через рік, три, п’ять. Коли “перерозподілити залишки” виглядає логічніше, ніж “доінвестувати у якість”.
На жаль, така історія типова для об’єктів відновлення 2022 року. Тоді всі кинулись рятувати пошкоджене. І це було виправдано. Але разом із цим виник синдром — “аби встигнути”, “аби відзвітувати”, “аби закрити питання”. Без бачення, без амбіції, без довгострокового плану.
Навіть розробка Плану відновлення громади тоді ще тільки починалась, і формального затвердження так і не отримала. Рішення ухвалювались у закритих кабінетах, громадськість — не питали. Зараз це вже виглядає архаїчно, навіть небезпечно: без обговорення, без конкуренції ідей, без прозорості відновлення ризикує повторити всі помилки “доєвропейської” України.
То чому ця історія важлива?
Бо вона — про момент, коли можна було підняти планку. Зробити не просто “як було”, а хоч на півкроку краще. Але не зробили.
Коледж і далі працює. Він не аварійний. Але кожного дня, коли студенти заходять у хол, вони не бачать нічого нового. Нічого, що показує: “Ця країна стала іншою. Ми тепер будуємо інакше”.
А могли б.
І ось це “могли б” — головний біль української відбудови.
Цей матеріал підготовлено в рамках проєкту “Моніторинг відбудови соціально значущих об’єктів у Лебединській громаді”, що реалізується в межах субгрантингового компоненту проєкту “Контроль витрат на відновлення”, який реалізується за підтримки Європейського Союзу. Зміст цієї публікації є виключною відповідальністю ГО “НОВА Енергія” і жодним чином не відображає точку зору Європейського Союзу. Проєкт “Контроль витрат на відновлення” впроваджують Центр економічної стратегії, Інститут економічних досліджень та політичних консультацій та ГО “Технології прогресу”.
