Позначка: ГромадськийМоніторинг

У Лебедині, що на Сумщині, близькість до кордону з рф відчувається у всьому — насамперед у кількості пошкоджених будівель. Попри регулярні обстріли, життя в громаді триває, а разом із ним — і процес відновлення.

Однією з будівель, які постраждали внаслідок повномасштабного вторгнення, став гуртожиток Державного професійно-технічного навчального закладу “Лебединське вище професійне училище лісового господарства”. Вибиті вікна, посічений уламками фасад — така була ціна ворожих обстрілів.

Навчальний заклад підпорядкований Сумській обласній раді, а фінансування здійснюється через Департамент освіти і науки Сумської обласної військової адміністрації. З огляду на обмежені ресурси, засновник закладу ухвалив практичне і вкрай важливе рішення: не відновлювати гуртожиток, який не використовувався за призначенням, а спрямувати зусилля на переоблаштування підвального приміщення навчального корпусу під протирадіаційне укриття (ПРУ).

Цей крок — відповідь на реальну загрозу і водночас турбота про безпеку здобувачів освіти, працівників та мешканців громади. У тісній співпраці з балансоутримувачем — Міністерством освіти і науки України — було прийнято остаточне рішення: зробити підвальне приміщення частини гуртожитку повноцінним укриттям, пристосованим до сучасних умов.

Сьогодні це не просто проєкт, а символ того, як навіть пошкоджена будівля може знайти нову важливу роль — захищати життя.

Воно слугуватиме безпечним простором для учнів і працівників закладу, а в разі потреби — для всього населення. Це відповідальний крок, що підвищує рівень готовності громади до можливих кризових ситуацій.

Для реалізації проєкту було розроблено детальну проєктно-кошторисну документацію. У ній, крім будівельних робіт, передбачено також енергоефективні рішення — утеплення, встановлення світлодіодного освітлення, сучасної вентиляції. Це дозволить зробити укриття не тільки безпечним, а й комфортним для тривалого перебування.

При проведенні робіт дотримуються основних принципів:

• Безпека — усі конструкції та матеріали перевіряються на відповідність вимогам захисту;
• Функціональність — приміщення має бути зручним і пристосованим до тривалого перебування людей;
• Інклюзивність — простір має бути доступним для всіх, зокрема для людей з інвалідністю.

Під час виїзної перевірки щодо дотримання норм безбар’єрності було виявлено деякі недоліки: відсутність пандусів , табличок шрифтом Брайля, а також ліфта. Однак деякі заходи для забезпечення  інклюзивного навчання все ж реалізовано: є кнопка виклику, будівлі з’єднані зручними переходами, сходи обладнані поручнями, а туалети — капітально відремонтовані.

 Водночас проєкт з реконструкції укриття (ПРУ) продовжується передбачає:

• облаштування пандуса типу «апарель»;
• створення безбар’єрної вбиральні;
• забезпечення вільного пересування людей на кріслі колісному;
• встановлення інформаційних табличок шрифтом Брайля;
• використання сучасного обладнання з високими технічними характеристиками;
• гнучке керування системами освітлення;
• встановлення світильників зі світлодіодними лампами;
• регулювання температури на поверхнях нагрівальних приладів;
• монтаж припливно-витяжної вентиляції з рекуператором (який дозволяє зберігати тепло).

Історія переоблаштування підвалу навчального корпусу училища лісового господарства в Лебедині на сучасне протирадіаційне укриття — це приклад того, як громади адаптуються до нових реалій, поєднуючи безпеку, інклюзивність та енергоефективність. Попри виклики, проєкт демонструє прагнення до модернізації та турботу про кожного мешканця, хоча й потребує кращої комунікації з громадськістю.

Цей матеріал підготовлено в рамках проєкту “Моніторинг відбудови соціально значущих об’єктів у Лебединській громаді”, що реалізується в межах субгрантингового компоненту проєкту “Контроль витрат на відновлення”, який реалізується за підтримки Європейського Союзу. Зміст цієї публікації є виключною відповідальністю ГО “НОВА Енергія” і жодним чином не відображає точку зору Європейського Союзу. Проєкт “Контроль витрат на відновлення” впроваджують Центр економічної стратегії, Інститут економічних досліджень та політичних консультацій та ГО “Технології прогресу”.

Відновлення житла після руйнування — не лише про кошти чи підрядників. Це історія про участь, відповідальність і людську гідність. Історія трьох будинків на Ювілейній вулиці в селі Малий Вистороп — приклад того, як мешканці самі стали рушієм змін і довели: нічого для нас без нас.

Після ракетного удару 5 березня 2022 року будинки №2, №6 і №8 отримали різний рівень ушкоджень. Але ще більш різними виявилися підходи до їхнього відновлення. І ключ до цього — активність самих жителів.

Будинок №6 отримав один із найсильніших ударів. Вибуховою хвилею винесено двері, вибито вікна, зруйновано балкони, пошкоджено дах. Одна з мешканок пригадує той день: коли снаряд влучив прямо перед входом до підʼїзду, у квартирі перебувала вона та її син — людина з інвалідністю першої групи, без обох ніг. Вибухова хвиля вибила віконне скло прямо в обличчя сина, над головою іскрила люстра, дах протікав. Але вони залишились. «Ми вдома», — сказала жінка. Не тому, що не було куди піти, а тому, що не хотіли здаватися.

Тим часом, у сусідньому будинку №8 ситуація розгорталась за схожим сценарієм. Там зруйнувало дах, вентиляційні шахти, вікна, частину плит перекриття. Спершу — тиша. Ніхто не приїжджав, ніхто нічого не обіцяв. І лише завдяки наполегливості одного з мешканців процес зрушив з мертвої точки. Він домігся обстеження, написав десятки звернень — від міськради до обласної адміністрації — і, зрештою, залучив журналістів. І це спрацювало. Через кілька днів після приїзду «Суспільне Суми» почали завозити матеріали.

Водночас у будинку №2, який постраждав найменше, було замінено лише вікна. Мешканці не ініціювали облаштування  жодних додаткових зручностей: пандусів, тактильних елементів, енергоефективного обладнання. Але саме контраст між цими будинками і дозволяє глибше зрозуміти, чому деякі об’єкти отримують більше, а інші — лише необхідний мінімум.

Всі три об’єкти фінансувалися за кошти державного бюджету (Постанова КМУ №280):

• Будинок №2 — ≈120 тис грн.
• Будинки №6 і №8 — понад 3 млн грн кожен.

На жодному з об’єктів не було передбачено безбар’єрних рішень. Проте саме там, де мешканці не були осторонь, вдалося досягти максимально можливого рівня якості.

У будинку №8 ініціативу взяв на себе один із жителів. Він не просто звертався до інстанцій — він був постійно присутній, коли приїжджали робітники, перевіряв кількість вікон, стежив, щоб не забули про підвали. А от коли стало зрозуміло, що матеріали для даху не були завезені зовсім, підрядники запропонувати латати покрівлю з того, що залишилось: шматків старого заліза та інших підручних матеріалів. У будинку №6 мешканці власноруч закладали вікна плівкою, встановлювали двері з підручних матеріалів, зверталися до громади і просили врахувати потреби людей з інвалідністю. Іноді відповідь була — “немає можливості”. Тоді шукали інші шляхи.

Так у мешканців з’явилась своя неформальна дорожня карта відновлення:

1. Скласти акт обстеження пошкоджень.
2. Офіційно звернутись до ОМС, ОВА.
3. Домагатись письмових відповідей і рішень.
4. У разі ігнорування — залучати журналістів.
5. Контролювати хід робіт на місці.

Мешканці не отримували підтвердження якості вікон, не мали інформації про підрядників, доопрацьовували деякі ремонтні роботи по пошкодженнях самостійно. Але вони діяли — і це змінило результат.

Малий Вистороп, можливо, ніколи не стане символом національного масштабу. Але його Ювілейна вулиця — це мікроскоп справжньої відбудови: не формальної, а людяної. І це ще один доказ: прозорість, моніторинг витрат, включення громади — не бонус, а передумова якісного результату.

Цей матеріал підготовлено в рамках проєкту “Моніторинг відбудови соціально значущих об’єктів у Лебединській громаді”, що реалізується в межах субгрантингового компоненту проєкту “Контроль витрат на відновлення”, який реалізується за підтримки Європейського Союзу. Зміст цієї публікації є виключною відповідальністю ГО “НОВА Енергія” і жодним чином не відображає точку зору Європейського Союзу. Проєкт “Контроль витрат на відновлення” впроваджують Центр економічної стратегії, Інститут економічних досліджень та політичних консультацій та ГО “Технології прогресу”.

Коледж на вулиці Тараса Шевченка, 73 — це більше, ніж навчальний заклад. Це частина історії Лебедина, його інтелектуальна й гуманітарна основа. Вже понад століття тут готують майбутніх вчителів для всієї Сумщини. Навіть під час Другої світової війни коледж не зник — його евакуювали, але зберегли.

Приміщення лебединського коледжу побудували в 1905 році, спочатку тут розміщувалася чоловіча гімназія, згодом — учительський інститут, а з 1930-х — училище. В актовій залі досі стоять старовинні дерев’яні двері, у Лебедині залишилися світлини початку ХХ століття, де на фоні них позують гімназисти. Директорка говорить — «тут академічна аура».

Та 5 березня 2022 року будівля пережила нове випробування — авіаудар. Вибуховою хвилею було вибито понад 300 вікон, 100 дверей, пошкоджено дах, стіни й систему опалення. Коледж знову вижив. Але цього разу не встиг евакуюватися — освітяни залишилися у місті, попри те, що Лебедин на той момент був частково оточений російськими військовими.

24 лютого 2022 року в гуртожитку коледжу перебували близько 180 студентів. Директорка згадує, як разом із викладачами розвозили дітей останніми автобусами. Хтось не мав куди їхати. У підвалі під одним із корпусів залишились 13 дівчат. Без умов, без ліжок — просто в сховищі, більше схожому на склад. Сюди спустили матраци, поставили ліжка і завжди чергував хтось із дорослих. Серед них — три дитини-сироти.

“Сховище тоді й зараз — це різні речі. З 2022-го ми постійно щось ремонтуємо, облаштували туалет, навчальну аудиторію, пофарбували стіни,” — розповідає пані Любов.

І зараз під час тривог тут проводять заняття. А вночі — приходять і студенти, і мешканці сусідніх будинків.

У другому кварталі 2022 року будівлю почали відновлювати за кошти державного бюджету. Відремонтували дах (100 м²), встановили нові вікна й двері, полагодили систему опалення. Загальна вартість проєкту складала 10 689 624 гривні, з яких фактично використано 10 207 943 гривні. Згідно з відповіддю Департаменту освіти і науки Сумської ОВА економія коштів, що утворилася в результаті реалізації проєкту, була направлена на відновлення інших пошкоджених закладів освіти.

Усі роботи виконано згідно з проєктно-кошторисною документацією, яка, однак, не передбачала ані підвищеної енергоефективності, ані повної доступності приміщень.

Клас енергоефективності встановлених вікон — С, що є базовим мінімумом. Сонячні панелі, теплові насоси та енергетичний сертифікат — відсутні. Приміщення обладнане індивідуальним опаленням із можливістю регулювання подачі тепла — це позитивний, але обмежений крок у напрямку енергоощадності.

Щодо безбар’єрності: у коледжі є пандус з правильним кутом нахилу та безбар’єрна вбиральня. Проте відсутні ліфт, тактильні елементи навігації та написи шрифтом Брайля, а пересування людини на кріслі колісному всередині приміщення — неможливе.

“Ми повернулися до роботи. Але не стали сучаснішими, енергоощаднішими чи відкритішими. Просто знову заліпили рани” — з гіркотою каже одна з викладачок.

Коледж — це серце гуманітарної освіти регіону. Але замість дати йому нове дихання — його просто підлатали. Відремонтували, як у 90-х: “аби було”.

Це не історія провалу. Це — історія втраченого шансу, яка багато говорить не лише про конкретний об’єкт, а й про підходи до відбудови загалом.

Відновлення Лебединського педколеджу показало, що навіть за відсутності Плану відновлення, без громадських слухань чи чіткої пріоритизації, можна оперативно повернути заклад до роботи. Це, безумовно, важливо. Але — цього замало.

Сьогодні будівля, що пережила дві війни, знову функціонує, однак не стала сучаснішою, енергоефективнішою чи інклюзивнішою.

Причина — не у підрядниках, не у керівництві закладу і навіть не у проєктувальниках. Проблема — в системі бюджетного фінансування, яка дозволяє лише “полагодити”, а не “покращити”.

У рамках державного фінансування не передбачено:

• вікон класу А замість базового класу С;
• використання сонячних панелей, теплових насосів чи інших ВДЕ;
• фінансування повної безбар’єрності або інноваційних рішень.

Таким чином ми створюємо парадокс: встановивши базові нові вікна сьогодні — ми надовго закриваємо собі двері до енергоефективності завтра.

Адже через рік-два донори не охоче фінансуватимуть заміну “нових” вікон на кращі. Більшість програм модернізації не дадуть коштів на те, що вже технічно оновлено. І замість інвестицій у розвиток ми маємо застиглий компроміс.

Цей матеріал підготовлено в рамках проєкту “Моніторинг відбудови соціально значущих об’єктів у Лебединській громаді”, що реалізується в межах субгрантингового компоненту проєкту “Контроль витрат на відновлення”, який реалізується за підтримки Європейського Союзу. Зміст цієї публікації є виключною відповідальністю ГО “НОВА Енергія” і жодним чином не відображає точку зору Європейського Союзу. Проєкт “Контроль витрат на відновлення” впроваджують Центр економічної стратегії, Інститут економічних досліджень та політичних консультацій та ГО “Технології прогресу”.

Війна прийшла до с.Ворожба Сумської області 25 лютого 2022 року. Ворог увійшов у село з великою кількістю техніки, а після свого відступу постійно тероризував авіацією. Один з авіаударів припав на Ворожбянський заклад загальної середньої освіти — школу з дошкільним відділенням, гімназією та початковими класами, де навчалося понад 130 дітей, зокрема учні з особливими освітніми потребами. Вибуховою хвилею вибило вікна, зірвало дах, пошкодило двері, стіни та шкільне обладнання. Танками переїхали огорожу та зірвали тротуарну плитку. Дах спортзалу буквально підняло в повітря і кинуло назад. Пошкодження зазнали й господарські споруди.

А вже 7 березня ворожі війська знову повернулися. Село кілька днів перебувало в окупації, частина військових розмістилася просто в приміщеннях школи — у спортзалі, майстернях, кабінетах. Було знищено оргтехніку, винесено майно, зламано двері. На диво, перед виходом із закладу освіти окупанти залишили кілька записок із вибаченнями. Як згодом відзначили шкільні філологи — написано без жодної граматичної помилки. Але ніякі слова не могли відновити зруйновану школу.

Та саме в цій точці й почалася історія, яку сьогодні називають прикладом для наслідування.

Першими, хто зреагував, були місцеві: педагоги, батьки, комунальники, працівники закладу. Вони закрили вибиті вікна, прибрали уламки, намагалися зберегти усе, що лишилося. Згодом місцева влада ініціювала офіційне обстеження, яке зафіксувало масштаб руйнувань, а з ним — і правову основу для початку робіт. Завдяки оперативності Лебединської міської ради проєкт відновлення школи швидко потрапив у поле зору донорів. Однак на цьому підтримка не завершилась.

Однією з рушійних сил змін стала участь місцевого агропідприємства — ТОВ «Ворожбалатінвест». Хоч і саме підприємство постраждало від обстрілів (втрати склали понад 21 мільйон гривень), воно не лише відновило свою діяльність і провело посівну кампанію, а й підтримало громаду, профінансувавши частину ремонтних робіт у школі. Така співпраця між бізнесом і громадою — це приклад стійкості, довіри та взаємопідтримки, якого часто бракує у відновленні.

Далі — тендер, виграний київською компанією в рамках гуманітарної допомоги за підтримки Європейського Союзу у партнерстві з UNOPS. Роботи виконувала бригада з Одещини під наглядом київських фахівців. Усі працівники ставилися до проєкту відповідально: перевірки були регулярними, технічний нагляд вимогливим, а будь-які зауваження оперативно виправлялися. За словами директора, це був винятковий приклад добропорядності підрядника, який виконував побажання педагогів до найдрібніших деталей — навіть колір шпалер погоджували разом із працівниками школи.

У підсумку — новий дах, покращена вентиляція, оновлені електромережі, замінені двері, відремонтовані класи та спортивна зала. Остання — окрема гордість. «Ми навіть не мріяли про такий спортзал до війни.  Руйнування сприяло відновленню на ліпше, ніж було», — каже директор. Вражає і фінальна сума: понад 7 мільйонів гривень (близько 166 тис. доларів США), більшу частину яких профінансували донори, але вагомий внесок — за місцевим бізнесом та бюджетом громади.

Громада не мала широкої інформаційної кампанії — не було офіційних публічних обговорень чи новин на сайтах. Але інформація поширювалась горизонтально: через вчителів, батьків, сусідів. Люди бачили зміни, спілкувались із класними керівниками, слідкували за перебігом відбудови. Це створювало довіру і демонструвало: школа — справа спільна.

Водночас не все ідеально. У школі зберігся пандус, перший поверх пристосований для пересування на візку. Однак немає окремої вбиральні для маломобільних груп населення, ліфтів чи тактильних позначок. Ці заходи не були передбачені проєктною документацією. 

Така ж ситуація у сфері енергоефективності: хоча встановлено нові енергоощадні вікна і двері, утеплення фасаду чи використання ВДЕ не заплановане, клас енергоефективності будівлі — «С». Однак індивідуальна система опалення дозволяє регулювати тепло, що частково компенсує недоліки.

Історія Ворожбянської школи — це не просто результат ремонтних робіт. Це урок того, як за відсутності сприятливих умов громада, фахівці, влада і бізнес можуть об’єднатися навколо спільної мети та труднощів. І якщо шукати формулу такого успіху, то вона виглядає так: швидка реакція громади + відкритість влади до партнерства + якісний підрядник + підтримка донорів + соціально відповідальний бізнес. Усе це разом — і є історія, яку варто наслідувати.

Цей матеріал підготовлено в рамках проєкту “Моніторинг відбудови соціально значущих об’єктів у Лебединській громаді”, що реалізується в межах субгрантингового компоненту проєкту “Контроль витрат на відновлення”, який реалізується за підтримки Європейського Союзу. Зміст цієї публікації є виключною відповідальністю ГО “НОВА Енергія” і жодним чином не відображає точку зору Європейського Союзу. Проєкт “Контроль витрат на відновлення” впроваджують Центр економічної стратегії, Інститут економічних досліджень та політичних консультацій та ГО “Технології прогресу”.