Коледж на вулиці Тараса Шевченка, 73 — це більше, ніж навчальний заклад. Це частина історії Лебедина, його інтелектуальна й гуманітарна основа. Вже понад століття тут готують майбутніх вчителів для всієї Сумщини. Навіть під час Другої світової війни коледж не зник — його евакуювали, але зберегли.
Приміщення лебединського коледжу побудували в 1905 році, спочатку тут розміщувалася чоловіча гімназія, згодом — учительський інститут, а з 1930-х — училище. В актовій залі досі стоять старовинні дерев’яні двері, у Лебедині залишилися світлини початку ХХ століття, де на фоні них позують гімназисти. Директорка говорить — «тут академічна аура».
Та 5 березня 2022 року будівля пережила нове випробування — авіаудар. Вибуховою хвилею було вибито понад 300 вікон, 100 дверей, пошкоджено дах, стіни й систему опалення. Коледж знову вижив. Але цього разу не встиг евакуюватися — освітяни залишилися у місті, попри те, що Лебедин на той момент був частково оточений російськими військовими.
24 лютого 2022 року в гуртожитку коледжу перебували близько 180 студентів. Директорка згадує, як разом із викладачами розвозили дітей останніми автобусами. Хтось не мав куди їхати. У підвалі під одним із корпусів залишились 13 дівчат. Без умов, без ліжок — просто в сховищі, більше схожому на склад. Сюди спустили матраци, поставили ліжка і завжди чергував хтось із дорослих. Серед них — три дитини-сироти.
“Сховище тоді й зараз — це різні речі. З 2022-го ми постійно щось ремонтуємо, облаштували туалет, навчальну аудиторію, пофарбували стіни,” — розповідає пані Любов.
І зараз під час тривог тут проводять заняття. А вночі — приходять і студенти, і мешканці сусідніх будинків.
У другому кварталі 2022 року будівлю почали відновлювати за кошти державного бюджету. Відремонтували дах (100 м²), встановили нові вікна й двері, полагодили систему опалення. Загальна вартість проєкту складала 10 689 624 гривні, з яких фактично використано 10 207 943 гривні. Згідно з відповіддю Департаменту освіти і науки Сумської ОВА економія коштів, що утворилася в результаті реалізації проєкту, була направлена на відновлення інших пошкоджених закладів освіти.
Усі роботи виконано згідно з проєктно-кошторисною документацією, яка, однак, не передбачала ані підвищеної енергоефективності, ані повної доступності приміщень.
Клас енергоефективності встановлених вікон — С, що є базовим мінімумом. Сонячні панелі, теплові насоси та енергетичний сертифікат — відсутні. Приміщення обладнане індивідуальним опаленням із можливістю регулювання подачі тепла — це позитивний, але обмежений крок у напрямку енергоощадності.
Щодо безбар’єрності: у коледжі є пандус з правильним кутом нахилу та безбар’єрна вбиральня. Проте відсутні ліфт, тактильні елементи навігації та написи шрифтом Брайля, а пересування людини на кріслі колісному всередині приміщення — неможливе.
“Ми повернулися до роботи. Але не стали сучаснішими, енергоощаднішими чи відкритішими. Просто знову заліпили рани” — з гіркотою каже одна з викладачок.
Коледж — це серце гуманітарної освіти регіону. Але замість дати йому нове дихання — його просто підлатали. Відремонтували, як у 90-х: “аби було”.
Це не історія провалу. Це — історія втраченого шансу, яка багато говорить не лише про конкретний об’єкт, а й про підходи до відбудови загалом.
Відновлення Лебединського педколеджу показало, що навіть за відсутності Плану відновлення, без громадських слухань чи чіткої пріоритизації, можна оперативно повернути заклад до роботи. Це, безумовно, важливо. Але — цього замало.
Сьогодні будівля, що пережила дві війни, знову функціонує, однак не стала сучаснішою, енергоефективнішою чи інклюзивнішою.
Причина — не у підрядниках, не у керівництві закладу і навіть не у проєктувальниках. Проблема — в системі бюджетного фінансування, яка дозволяє лише “полагодити”, а не “покращити”.
У рамках державного фінансування не передбачено:
- вікон класу А замість базового класу С;
- використання сонячних панелей, теплових насосів чи інших ВДЕ;
- фінансування повної безбар’єрності або інноваційних рішень.
Таким чином ми створюємо парадокс: встановивши базові нові вікна сьогодні — ми надовго закриваємо собі двері до енергоефективності завтра.
Адже через рік-два донори не охоче фінансуватимуть заміну “нових” вікон на кращі. Більшість програм модернізації не дадуть коштів на те, що вже технічно оновлено. І замість інвестицій у розвиток ми маємо застиглий компроміс.
Цей матеріал підготовлено в рамках проєкту “Моніторинг відбудови соціально значущих об’єктів у Лебединській громаді”, що реалізується в межах субгрантингового компоненту проєкту “Контроль витрат на відновлення”, який реалізується за підтримки Європейського Союзу. Зміст цієї публікації є виключною відповідальністю ГО “НОВА Енергія” і жодним чином не відображає точку зору Європейського Союзу. Проєкт “Контроль витрат на відновлення” впроваджують Центр економічної стратегії, Інститут економічних досліджень та політичних консультацій та ГО “Технології прогресу”.
